ДОВІДКА  :

"Коли дивишся, як грають деякі футболісти "Волині", хочеться плакати"

Ковельчанин Сергій ЧАПКО уже в юному році опинився у складі відомої української команди. Також за плечима нашого земляка - понад два десятки матчів за збірну України. Однак талановитому гравцеві так і не судилося зіграти у прем’єр-лізі. Чому? Про це і не тільки Сергій розповів Інформаційному агентству Волинські Новини.

Сергій, як хлопцеві з невеликого міста вдалося опинитися в дублі провідної команди вітчизняного чемпіонату?

У ДЮСШ я прийшов одинадцятирічним хлопцем. До того ганяв м’яча у дворі. Першими тренерами у Ковелі були Дмитро Номанчук та Микола Лис. Незабаром перебрався до луцької «Феміди-Інтер». Через трохи ледве не опинився у спортінтернаті московського «ЦСКА». Поїхав до Москви, але виявилося, що тренери «армійських» юнаків взяли на мою позицію, на позицію опорного півзахисника, гравця із київського «Арсеналу». Однак так трапилося, що привернув увагу донеччан, які забрали мене у «Волині».

Кварцяний не був проти, що змінюєш Луцьк на Донецьк?

Володимирович хотів, аби я лишився у «Волині». Своєю чергою, я прагнув зіграти у вищій лізі. Можливо, якби тренер лучан дав мені такий шанс, то залишився й надалі «хрестоносцем». Пригадую, як одного разу, напередодні гри з «Динамо», Віталій Кварцяний погодився заявити мене до стартового складу, та, на жаль, треба трапитися, що у той самий день наша юнацька збірна виступала у фіналі міжнародного турніру. Наставник збірної Ігор Жабченко мене не відпустив. Таким чином, зірвався мій дебют у вищій лізі України…

Нині матчі команд прем’єр-ліги, зокрема «Волині», дивишся?

Дуже рідко. Наш футбол, коли переглядаєш, то хочеться плакати від того, як грають окремі футболісти гравці, зокрема і «волиняни». У них за плечима - десятки матчів у «вишці», а роблять такі дитячі помилки. Той самий Ковель чи Волинь загалом може дати хлопців для українського чемпіонату. Молоді варто давати шанс та час проявити себе. Минулого року наша ковельська аматорська команда обіграла клуб Віталія Кварцяного. На мою думку, «Волинь» зобов’язана перемагати такі ігри на досвіді.

Ти зізнався, що у молоді роки робив помилки. Що порадиш сучасній молоді, аби не наступала на ті ж самі граблі?

Не закохуватися (посміхається. – Авт.). Молоді гравці думають: «Та що ті дівчата… Вони футболу не завадять». Однак повірте – це дуже відволікає. Також необхідно працювати належним чином на тренуваннях, не сперечатися з тренерами.

Все рівно перебрався би до Донецька, якби повернути час назад?

Думаю, вчинив би так само, тільки поводився у команді по-іншому.

Що було не так?

Тренери, зокрема головний наставник Олександр Севідов, мені казали: «Чекай на свій час. Ти ще молодий, обов’язково зіграєш у вищій лізі». А я нервував та скандалив з наставниками, замість того, аби виконувати всі їхні настанови. Врешті-решт у 2008-ому мене віддали в оренду до першолігового «Львову», який тренував Степан Юрчишин. До слова, у місті Лева встиг пограти із нинішнім нападником «Волині» Дмитром Козьбаном та екс-гравцем лучан Вадимом Панасом. Далі ненадовго опинився у «Закарпатті» , а звідти потрапив до «Енергетика», що очолював Михайло Савка. Дуже сподобалося працювати із цим наставником. Нині він допомагає в Одесі Роману Григорчуку. Потім «енергетиків» прийняв Михайло Пристай.

Хто з відомих нині гравців бігав разом з тобою у дублі донеччан?

Можливо, всіх і не пригадаю. Пам’ятаю Олега Міщенка та Владислава Лупашка.

Після Бурштина ти опинився за кордоном.

Так, подався у «Флоту» з міста Свіноуйсьце. У Польщі тренери мене переглядали місяць, оскільки раніше тут вже грав українець, який скаржився на травми (можливо, мова - про екс-півзахисника «Волині» Ігоря Биканова. – Авт. ). Тренував клуб на той час Петер Нємєц – колишній збірник чехословацької національної команди. У цього наставника були серйозні навантаження, траплялося по чотири тренування на день. На перших порах я набрав чудову форму. Приїздили навіть представники берлінської «Герти», аби мене переглянути. «Оглядини» задовольнили німецьких гостей, які пообіцяли взяти мене з ними на збір. Я на радощах пообіцяв тренеру купити автомобіль, якщо переїду до Бундесліги. Проте розпочалася серія травм… Більше часу лікувався, аніж грав. Загалом пробув у Свіноуйсьце близько семи місяців.

Після Польщі на нетривалий термін знову опинився у «Енергетику» – хотів набрати форму. Після чого вирушив до Молдови. Надворі був 2011 рік. Новою командою стала «Олімпія» з міста Бєльці. Згодом виник варіант із єрусалимським «Бейтаром» , який зірвався через непорядного агента. Зараз, знаєте, такий час, що без агента навіть не заграєш у другій лізі…